Цифровізація у сфері культури України: сучасні стратегії та практики

Анотація

Мета статті – комплексно проаналізувати сучасні процеси цифровізації в галузі культури України в умовах війни та відновлення, зокрема в контексті реалізації держав­ної Стратегії розвитку культури до 2030 року, упровадження грантових і міжнародних програм підтримки, розробки інноваційних проєктів та практик цифрової трансформації. Визначити роль цифрових технологій у збереженні національної пам’яті, забезпеченні доступності культурних ресурсів та інтеграції України в європейський і глобальний куль­турний простір.

Методи дослідження. Застосовано сукупність загальнонаукових методів: аналітич­ний метод – для узагальнення державних документів та визначення стратегічних пріо­ритетів цифровізації; порівняльний метод – у процесі зіставлення українського та між­народного досвіду; системний підхід – під час розгляду цифровізації як багатовимірного процесу, що охоплює інституційний, технологічний і гуманітарний складники; оглядо­во-описовий метод – для фіксації сучасних практик, подій і досліджень у сфері цифрової культурної спадщини; структурно-функціональний аналіз – для визначення ключових на­прямів, інструментів та викликів цифрової трансформації культури.

Наукова новизна. Стаття є системним оглядом сучасних практик цифровізації куль­турної сфери України у 2025 році, поєднує аналіз державних стратегій, міжнародних про­єктів і впровадження інноваційних технологій, що дає змогу визначити ключові виклики та перспективи інтеграції української культурної спадщини до глобального цифрового простору.

Висновки. У сучасних умовах війни в Україні цифровізація культурної сфери набуває стратегічного значення, що зазначено в Стратегії розвитку культури до 2030 року та упро­ваджується в численних наукових і практичних ініціативах. Застосування штучного інте­лекту, 3D-технологій, цифрових архівів та інтерактивних наративів підвищує доступність культурних ресурсів, сприяє збереженню національної спадщини та зміцненню куль­турної ідентичності. Цифровізація стає соціокультурним явищем, що інтегрує українську культуру в глобальний цифровий простір та створює нові формати взаємодії з аудиторією.

У майбутньому виникне потреба в розробленні єдиних стандартів цифровізації та інтеграції даних, оцінки ефективності застосування ШI та 3D-технологій у культурних практиках, аналізу освітнього та соціокультурного впливу цифровізації, вивчення право­вих і етичних аспектів створення цифрових копій. Окрім того, важливим напрямом до­сліджень стане вивчення економічного та креативного потенціалу цифрових платформ у контексті післявоєнного відновлення та інтеграції України в європейський і світовий культурний простір.